12 / 38
12
поверхні столу. Тея, нижча, засміялася голосно, весело мружа-
чи татуйовані повіки.
— Так, — сказав Борх, обгризаючи кістку. — Продовжимо
розмову, якщо дозволиш. Я зрозумів, що ти не надто хочеш
ставати по якийсь бік Сил. Ти виконуєш свою роботу.
— Виконую.
— Але конфлікту Хаосу й Порядку ти не уникнеш. Хоч ти й зро-
бив оте порівняння, ти не коваль. Я бачив, як ти працюєш.
Входиш до підземелля у руїнах і виносиш звідти посіченого ва-
силіска. Є, любчику, різниця між підковуванням коней і вбиван-
ням василісків. Ти сказав, що як плата достойна, то рушиш на
край світу й прикінчиш те створіння, на яке тобі вкажуть. Напри-
клад, лютий дракон спустошує…
— Поганий приклад, — сказав Ґеральт. — Бач, одразу зава-
жають тобі оті Хаос і Порядок. Бо драконів, які, безсумнівно,
представляють Хаос, я не вбиваю.
— Як це? — Три Галки облизав пальці. — Нічого собі! Адже
серед потвор дракон чи не найвредніший, найжорстокіший
і найлихіший. Мерзотніший за інших гад. Нападає на людей,
палить вогнем і викрадає тих, ну, дівиць. Мало ти розповідей
чув? Бути не може, щоб ти, відьмак, не мав на своєму рахунку
пари драконів.
— Я не полюю на драконів, — сказав Ґеральт сухо. — На ви-
лохвостів — так. На ослизгів. На літавиць. Але не на драконів,
хоч зелених, хоч чорних чи червоних. Просто візьми до уваги.
— Ти мене здивував, — сказав Три Галки. — Ну, добре, я узяв
до уваги. Зрештою, досить нам про драконів, бачу на горизон-
ті щось червоне, і це напевне наші раки. Вип’ємо!
Вони із хрустом ламали зубами червоні панцирі, висмокту-
вали біле м’ясо. Солона вода, щипаючи, стікала їм аж на зап’яст-
ки. Борх наливав пиво, вже шкрябаючи ковшем по дну бариль-
ця. Зерріканки розвеселилися ще більше, обидві розглядалися
по корчмі, зловісно посміхаючись, відьмак був упевнений, що
вони шукали лише оказії для скандалу. Три Галки, схоже, теж це