15 / 38
15
Три Галки мовчав. Ґеральт глянув на дівчат, на їхні обличчя,
що раптом посерйознішали. Вея несподівано нахилилася у йо-
го бік, обійняла за шию твердою, м’язистою рукою. Він відчув
на щоці її губи, мокрі від пива.
— Люблять тебе, — повільно промовив Три Галки. — Хай мене
покрутить, вони тебе люблять.
— І що у тому дивного? — смутно посміхнувся відьмак.
— Нічого. Але це треба обмити. Господарю! Друге барильце!
— Не шалій. Найбільше — жбан.
— Два жбани! — проревів Три Галки. — Теє, я мушу на хвиль-
ку вийти.
Зерріканка встала, підняла з лавки шаблю, провела по залі
тужливим поглядом. Хоча мить тому кілька пар очей, як заува-
жив відьмак, недобре поблискували, роздивляючись товстий
капшук, ніхто не наважився вийти услід за Борхом, який, похи-
туючись, ішов до виходу. Тея стенула плечима й пішла за праце
давцем.
— Як твоє справжнє ім’я? — запитав Ґеральт ту, яка зостала-
ся біля столу.
Вея блиснула білими зубами. Її сорочка була трохи розшнуро-
вана, майже до меж можливого. Відьмак не сумнівався, що то
черговий привід для провокації когось із зали.
— Альвеаенерле.
— Красиво.
Відьмак був упевнений, що зерріканка зробить скромне лич-
ко і підморгне йому. Не помилився.
— Вея?
— Гм?
— Чому ви їдете із Борхом? Ви, вільні воїтельки? Можеш
пояснити?
— Гм.
— Що — гм?
— Він… — Зерріканка, морщачи чоло, добирала слова. —
Він є… Най… красивший.