13 / 38
13
помітив, бо раптом погрозив раком, якого тримав за хвоста.
Дівчата захихотіли, а Тея, склавши губи наче для поцілунку,
підморгнула — на її татуйованому обличчі це справляло жахли-
ве враження.
— Дикі вони, наче лісові кішки, — буркнув Три Галки до Ґе-
ральта. — Треба за ними пильнувати. У них, любчику, шух-фух —
і на підлозі, невідомо звідки, купа кишок. Але — варті вони
будь-яких грошей. Аби ти знав, що вони вміють…
— Знаю, — кивнув Ґеральт. — Не знайти кращого ескорту.
Зерріканки — природжені войовниці, з дитинства привчені
до битви.
— Не про те кажу. — Борх виплюнув на стіл ракову клешню. —
Я мав на увазі, які вони у ліжку.
Геральт неспокійно кинув оком на дівчат. Обидві усміхалися.
Вея блискавичним, майже непомітним рухом сягнула до миски.
Дивлячись на відьмака примружившись, із тріском розгризла
панцир. Губи її блищали від солоної води. Три Галки задоволе-
но ригнув.
— Значить, Ґеральте, — сказав він, — ти не полюєш на дра-
конів, зелених та інших кольорових. Я узяв те до відома. А чо-
му, якщо можна запитати, говориш тільки про ці три кольори?
— Чотири, якщо бути точним.
— Ти казав про три.
— Тебе цікавлять дракони, Борху. Якась особлива причина?
— Ні. Виключно цікавість.
— Ага. Із тими кольорами — це так заведено описувати дра-
конів. Хоча опис той не точний. Дракони зелені, найпопулярні-
ші, скоріше сіруваті, наче звичайні ослизги. Червоні і справді
червонуваті чи цеглясті. Великих драконів темно-брунатного
кольору називають чорними. Найрідкісніші — це білі дракони.
Я таких ніколи не бачив. Водяться на далекій Півночі. Так кажуть.
— Цікаво. А знаєш, про яких ще драконів я чув?
— Знаю. — Ґеральт ковтнув пива. — Про тих самих, про яких
чув і я. Про золотих. Таких немає.