10 / 38
10
— Саме так. А потім печене ягня із цибулею. А потім копу
раків. Кропу кинь до горнятка, скільки влізе. А тоді — овечий
сир і салат. А тоді подивимося.
— Слухаюся. Для всіх чотири, значиться, рази?
Вища зерріканка заперечливо похитала головою, промовисто
поплескала себе по талії, обтягненій тісною лляною сорочкою.
— Я й забув. — Три Галки підморгнув Ґеральту. — Дівчата
дбають про фігури. Пане господарю, ягнятину тільки нам двом.
Пиво давай зараз, разом із тими вугорками. А з рештою —
хвильку зачекай, аби не вихололо. Ми сюди не жерти прийшли,
а статечно спілкуватися.
— Розумію. — Шинкар уклонився знову.
— Метикуватість при твоєму фахові — справа важлива. Дай-
но руку, любчику.
Брязнули золоті монети. Корчмар роззявив рота до межі
можливого.
— Це не завдаток, — повідомив Три Галки. — Це — згори.
А тепер іди собі на кухню, добра людино.
В алькові було тепло. Ґеральт розстібнув пояс, стягнув каптан
і закатав рукави сорочки.
— Бачу, — сказав, — що від браку готівки ти не потерпаєш.
Живеш із привілеїв лицарського стану?
— Почасти, — усміхнувся Три Галки, не вдаючись у подробиці.
Вони швидко впоралися з вугорками й чвертю барильця.
Обидві зерріканки також не жаліли для себе пива, обидві ж
помітно повеселішали. Шепотілися собі про щось. Вея, та, що
була вищою, раптом вибухнула коротким гортанним сміхом.
— Дівчата загальною розмовляють? — тихо запитав Ґеральт,
слідкуючи за ними краєм ока.
— Слабенько. І вони не балакучі. Що й добре. Як тобі отой
суп, Ґеральте?
— М-м…
— Вип’ємо.
— М-м…