25 / 40
25
поверху. Він зняв черевики, тихенько просунув через
поріг своєї кімнати і почав повільно спускатися сходами
вниз. У будинку було абсолютно темно — Азер, мабуть,
вимкнув усе світло, коли йшов спати. Ногами Стівен
відчував, як пружинять дошки сходів, а руками притри-
мувався за перила. Страху не було.
На площадці другого поверху Стівен завагався. Він
раптом збагнув розмір будівлі та кількість можливих на-
прямків, звідки міг лунати голос. Звідси починалися три
коридори: один до фронтальної частини будинку через
маленьку сходинку, ще два — паралельні першому — ве-
ли в іншому напрямку на таку ж відстань, а потім розді-
лялися на нові коридори. На цьому поверсі жила уся
родина, слуги, а ще розташовувалися ванні кімнати,
пральні та комори. У нього були майже однакові шанси
натрапити як на спальню кухаря, так і на приймальню
з китайськими орнаментами і шовковим оздобленням
у стилі часів Людовіка XVI.
Стівен уважно прислухався, на мить затамувавши по-
дих. Тепер звук був інший — голос не обов’язково жіно-
чий, нижчий за тоном, більше схожий на ридання. Його
перервав інший — звук короткого удару. Стівен заду-
мався, чи варто йому слухати. Рішення вийти з кімнати
було імпульсивним — він подумав, що щось трапилося.
Але тепер він відчував себе порушником кордонів при-
ватності когось із мешканців будинку. Але він вагався
недовго, оскільки зрозумів, що шум не зовсім вписуєть-
ся в норму.
Він пішов правим коридором з надзвичайною обе-
режністю. Одну руку виставив уперед, щоб захистити
очі, а іншою торкався стіни. Коридор вивів на пере-
хрестя, і зліва Стівен побачив тоненьку лінію світла під