24 / 40
24
володіннями— чулася сова. Вітер свистів та сопів у вузь-
ких трубах.
Стівен сів за письмовий стіл біля вікна і відкрив за-
писник. Сторінки у ньому були розліновані товстими
синіми лініями. Відкрита сторінка вже наполовину за-
повнена чорнильним письмом, розподіленим по лініях
групами, котрі виривалися із полону червоного поля
зліва. Подекуди текст розділяли дати, хоча між ними іно-
ді проходило декілька днів, а іноді й тижнів.
Стівен вів цей записник уже п’ять років — з того часу,
як йому дав таку пораду вчитель у школі. Незліченні
уроки грецької та латинської дали йому непотрібні, але
вже закорінілі знання мов, які він використовував як
основу для коду. Коли зміст написаного був дражливим,
він змінював стать персонажів і описував дії людей або
свою реакцію на них фразами, які б нічого не означали
для стороннього читача.
Він тихенько посміювався, коли писав. Цю таємничість
розвивав навмисне, щоб урівноважити свою природну
відкритість та гарячність. У віці десяти або одинадцяти
років Стівенові вчителі впадали у відчай від його щирої
пристрасності та загостреного відчуття добра і зла, але
згодом він навчився заспокоюватися, дихати, не довіря-
ти своїм миттєвим почуттям, чекати і бути обережним.
Стівен розстібнув манжети, сперся головою на руки
і впер погляд у порожню стіну. Пролунав звук, який точ-
но не міг належати віконниці чи дощу, — щось гучніше
та людське. Це повторилося. Стівен підвівся та перейшов
в іншу частину кімнати, щоби розчути краще. Він від-
чинив двері й обережно ступив на сходову клітину, па
м’ятаючи про скрипіння підлоги. Звук виявився жіночим
голосом, і Стівен був майже певен, що лунав із другого