«Пташиний спів» Себастьяна Фолкса

зачиненими дверми. Він вирішив, що краще залишатися

побіля повороту коридору, щоб не наштовхнутися рап-

тово на того, хто може вийти з кімнати. Він наважився

зробити ще п’ять чи шість кроків. Стівен зупинився

і прислухався, знову затамувавши подих, щоб не про-

пустити ні звуку. Він відчував, як б’ється його власне

серце у грудях, як струмує кров венами шиї.

Він почув жіночий голос, спокійний та холодний, хо-

ча й надзвичайно напружений. Було зрозуміло, що жін-

ка про щось благає, але слова настільки приглушені, що

неможливо розібрати, —до Стівена долітали тільки окре-

мі слова, підкреслені наполегливістю голосу. Стівен роз-

чув «Рене», згодом— «я молю тебе», а потім «діти». Голос

мадам Азер, як припустив Стівен, виходячи з цього не-

численного матеріалу, знову перервав той самий звук

удару, котрий він уже чув раніше. Пролунав різкий ви-

дих, а потім жіночий тон підвищився — у ньому явно

відчувався біль.

Стівен зробив іще кілька кроків коридором. Його ру-

ки тепер стискались у кулаки біля ребер. За крок чи два

до дверей він зумів опанувати свою злість. Тут він уперше

почув чоловічий голос: одне-єдине слово, що повторю-

валося невпевненим, зламаним голосом. Потім вуха вло-

вили схлипування. А за ним — кроки.

Стівен розвернуся та побіг назад, до кута коридору —

він знав, що підійшов до дверей занадто близько. Завер-

нувши за кут, він почув здивований голос Азера:

—Є тут хтось?

Стівен намагався пригадати, чи були у коридорі якісь

перепони, які могли б його зупинити, — він швидко біг

назад і у нього не було часу перевіряти свій шлях. У під-

ніжжя сходів на третій поверх він побачив, як з його