17 / 38
17
штовхалися на перехрестях, людей, які пили каву з паперових стакан-
чиків, розмовляли по мобільних телефонах і сторожко озиралися на-
всібіч) і напружував усі сили, щоб не думати про ті удари, які готувала
мені доля: деякі з них включали суд для неповнолітніх осіб і в’язницю.
Таксі несподівано круто повернуло на Вісімдесят шосту вулицю.
Маму відкинуло на мене, і вона схопила мою руку; я помітив, що вона
спітніла й смертельно зблідла.
— Тебе нудить? — запитав я, на мить забувши про свої проблеми.
Мама мала скорботне й застигле обличчя, яке я знав так добре; губи
міцно стиснуті, лоб мокрий від крапель поту, а очі застиглі й величезні.
Вона почала щось говорити, але затулила долонею рот, коли маши-
на рвучко зупинилася перед світлофором, відкинувши нас уперед,
а потім назад, притиснувши до сидінь.
— Тримайся, — сказав я їй, а тоді нахилився й постукав у засмаль-
цьовану плексигласову стінку, тож водій (сикх у тюрбані) здивовано
стрепенувся.
—Послухайте, — гукнув я крізь ґратки, — дякуємо вам, ми хочемо
вийти тут.
Сикх, чиє обличчя відбилося в задньому дзеркалі, подивився на
мене пильним поглядом.
— То ви хочете вийти тут?
— Так, будь ласка.
— Але ви назвали не цю адресу.
— Я знаю. Але далі ми не поїдемо, — сказав я, глянувши на матір.
Із нерухомим, як маска, обличчям вона нишпорила в сумці, шу
каючи гаманець.
— З нею все гаразд? — запитав водій із сумнівом у голосі.
— Так, так, із нею все гаразд. Але нам треба вийти з машини, дя-
кую вам.
Тремтливими руками моя мати дістала жмут доларів, що здавалися
вологими, і просунула їх крізь ґратки. Коли сикх простяг руку й накрив
їх долонею (рішуче, дивлячись убік), я вийшов з машини, тримаючи
дверцята відчиненими для неї.
Мама трохи спіткнулася, ступивши на край хідника, і я зловив її
за руку.
— Як ти? — боязко запитав я в неї, коли таксі поїхало геть.
Ми були на П’ятій авеню, біля особняків, що виходили вікна-
ми на парк.