18 / 38
18
побачений з оригінального ракурсу. Поряд із ним, делікатно
пощипуючи струни лютні, напівлежав худий чоловік у насунуто-
му на очі химерному капелюшку кольору сливи, оздобленому
срібною пряжкою і довгим, нервовим пером чаплі.
Ґеральт знав той капелюшок і те перо, прославлені від Буйни
до Яруги, знамениті у дворах, фортецях, шинках, заїздах та бор-
делях. Особливо у борделях.
— Любистку!
— Відьмак Ґеральт! — З-під капелюшка глянули веселі сині
очі. — Оце так! І ти тут? Ґлейта, раптом, не маєш?
— Що ви всі з тим ґлейтом? — Відьмак зіскочив із сідла. — Що
тут відбувається, Любистку? Ми хотіли перейти на другий берег
Браа, я і той лицар, Борх Три Галки, і наш ескорт. А, як вияви-
лося, не можемо.
— Я також не можу. — Любисток устав, зняв капелюшок,
уклонився зерріканкам із перебільшеною галантністю. — Мене
також не хочуть пропускати на той берег. Мене, Любистка,
найславетнішого менестреля і поета у радіусі тисячі миль,
не пропускає оцей от десятник, хоча, як бачте, також людина
мистецтва.
— Нікого без ґлейта не пропущу, — сказав десятник понуро,
після чого додав до свого малюнка фінальну деталь, дзьобнув-
ши кінчиком держака у пісок.
— Ну й обійдемося, — сказав відьмак. — Поїдемо лівим бере-
гом. До Генґфорсу дорога довшою буде, але як треба — то треба.
— До Генґфорсу? — здивувався бард. — Так ти, Ґеральте, не
за Нєдаміром їдеш? Не за драконом?
— За яким драконом? — зацікавився Три Галки.
— Не знаєте? Правда не знаєте? Ну, то мушу вам про все
розповісти, панове. Я все одно тут чекаю, може, буде їхати хтось
із ґлейтом, хто мене знає і дозволить приєднатися. Сідайте.
— Зараз, — сказав Три Галки. — Сонце майже на три чверті
у зеніті, а мене сушить як холера. Не розмовлятимемо із сухим
писком. Теє, Веє, риссю до містечка та купіть барильце.