20 / 38
20
розгардіяш і замішання, бо раніше мало хто повірив пастухам.
Бургомістр мобілізував міську міліцію і цехи, але, поки ті сфор-
мувалися, плебс узяв справу в свої руки й усе вирішив.
— Як?
— Цікавим народним способом. Місцевий шевський май-
стер, такий собі Козоїд, вигадав спосіб проти гадини. Забили
вівцю, напхали її щільно чемерником, беладоною, блекотою,
сіркою та шевською смолою. Для певності місцевий аптекар
улив усередину дві кварти своєї мікстури проти чиряків, а жрець
із храму Креви помолився над стервом. Потім поставили пре-
паровану вівцю посередині стада, підперши кілком. Насправді
ніхто не вірив, що дракон спокуситься на те смердюче на милю
гівно, але реальність перевищила наші очікування. Не зверта-
ючи уваги на живих та бекаючих овечок, гад проковтнув нажив-
ку разом із кілком.
— І що? Кажи ж, Любистку.
— А я що роблю? Кажу ж. Слухайте, що було далі. Не минуло
й стільки часу, скільки треба вправному чоловікові, щоб роз
шнурувати дамський корсет, як дракон почав раптом ричати
й пускати дим, передом і задом. Крутився, намагався злетіти,
тоді осовів і знерухомів. Двійко добровольців рушили, аби пе-
ревірити, чи отруєний гад ще дихає. Були то місцевий грабар
і місцевий дурень, народжений недоумкуватою дочкою лісоруба
й підрозділом найманих пікінерів, які пройшли Холопіллям іще
за часів рокошу воєводи Нужибоба.
— Ото ти брешеш, Любистку.
— Не брешу, тільки прикрашаю, а в тому є різниця.
— Невелика. Розповідай, шкода часу.
— Тож, як я казав, грабар і мужній ідіот вирушили як розвід-
ники. Потім ми насипали їм малий, але милий для ока курганчик.
— Ага, — сказав Борх. — Значить, дракон був іще живим.
— Ще й яким, — весело сказав Любисток. — Живим. Але був
таким слабким, що не зжер ані грабаря, ані дурбецела, тільки
що кров полизав. А потім, на загальне розчарування, відлетів,