15 / 34
17
поміж безкінечними полями з уже майже достиглим зерном. Але
в іншому напрямку, на захід від колій, дорога проходила через
місто, через його так званий центр, який знаходився міжшістьма
кількаповерховими будиночками. У кутку за ними виднілася ве-
личезна ділянка землі, яка простягалася на сто ярдів. Наче фут-
больне поле. Тут розташовувалося представництво з продажу
сільськогосподарського інвентарю. Величезні машини та чудер-
нацькі трактори, усі новенькі та сяючі. Зліва, у маленькому бу-
диночку, який раніше, мабуть, був чиїмось скромним помешкан-
ням, знаходилася фірма, що продавала товари для ветеринарів.
Ричер повернув і попрямував старенькою стежиною на захід
через містечко, підставляючи спину під слабкі, але теплі сонячні
промені.
У приймальні мотелю одноокий портьє набрав телефонний номер
і, коли на тому кінці дроту зняли слухавку, сказав:
—Вона знову пішла до залізниці. Тепер вона зустрічатиме
і ранковий потяг. Скільки ще людей вони пришлють?
У слухавці почувся довгий тріск, це точно було не запитання,
але і не вказівка. Тон був м’якшим. Можливо, його підбадьорю-
вали. Чи запевняли в чомусь. Одноокий сказав:
—Гаразд, згода.
І поклав слухавку.
Ричер пройшов шістьма кварталами вперед і шістьма назад і по-
бачив безліч цікавого. Він побачив будинки, у яких досі мешкали
звичайні люди, і будинки, які вже переобладнали на офіси для
людей, що торгували добривом та насінням; а ще він помітив
приміщення, де працював ветеринар, що лікував велику рогату
худобу. Він побачив однокімнатне приміщення, де містилась ад-
вокатська контора. Він побачив автозаправку, що розташувала-
ся через один квартал у північному напрямку; і залу, де грали
в більярд; і магазин, де торгували лише пивом та льодом; і ще
один магазин, де єдиним товаром були гумові чоботи та фартухи.
А ще він побачив пральню, і шиномонтаж, і місце, де продавали-
ся липучі підошви до черевиків.
Ніякого ні музею, ні пам’ятника він не помітив. Що, в прин-
ципі, було зрозумілим. Вони необов’язково мусили розташовувати