16 / 40
16
Велерад почухав голову.
— Ґеральте? Тисяча двісті?
— Ні, бургомістре. Це не легка робота. Король дає три, а мушу я вам
сказати, що інколи відчарувати легше, аніж убити. Кінець кінцем, один
із моїх попередників забив би стриґу, якби це було так просто. Чи ви
вважаєте, що вони дали себе загризти лиш тому, що боялися короля?
— Добре, брате, — Велерад похмуро кивнув. — Домовилися. От
тільки перед королем — анічичирк про можливість нещасного випадку
під час роботи. Щиро тобі раджу.
ІІІ
Фольтест був худорлявим, мав гарне — занадто гарне — обличчя. Не
було йому ще й сорока, як вирішив відьмак. Сидів король на стільці-карлі
1
, вирізьбленім з чорного дерева, простягнувши ноги у бік каміну,
біля якого грілися два пси. Поряд, на скрині, сидів старший кремезний
бородань. За королем стояв іще один, багато вдягнений, із бундючним
виразом на обличчі. Вельможа.
— Відьмак із Рівії, — сказав король по хвильці тиші, що запала після
слів Велерада.
— Так, пане. — Ґеральт схилив голову.
— Від чого в тебе так голова посивіла? Від чарів? Бачу, що ти не
старий. Та годі, годі. Це жарт, можеш нічого не говорити. Досвід, як
смію припускати, маєш ти неабиякий?
— Так, пане.
— Я б охоче послухав.
Ґеральт уклонився ще нижче.
— Ви ж відаєте, пане, що наш кодекс забороняє говорити про те,
що ми робимо.
— Зручний кодекс, мосьпане відьмаче, дуже зручний. Але так, без
подробиць: із боровиками ти мав справу?
— Так.
— З вампірами? Із лісовиками?
— Також.
1
Карло — різновид стільця без спинки.