21 / 40
21
— Я маю намір зробити все, що в моїх силах, — сказав нарешті. —
Але якщо все піде погано, то я буду боронити своє життя. Вам, пане,
також варто враховувати таку можливість.
Фольтест устав.
— Ти мене не зрозумів. Не про те йдеться. Це ясно, ти її уб’єш,
якщо стане гаряче, — подобається це мені чи ні. Бо інакше вона вб’є
тебе — напевне і незворотньо. Я того не розголошую, але я б не по-
карав нікого, хто вбив би її, захищаючи себе. Але я не дозволю, аби
вбили її, не спробувавши врятувати. Уже були спроби підпалити
старий палац, стріляли в неї з луків, викопували вовчі ями, ставили
сильця і капкани, поки я кількох не повісив. Але не про те йдеться.
Майстре, слухай!
— Слухаю.
— Після тих третіх півнів, якщо я все добре розумію, стриґи не буде.
А що буде?
— Якщо все піде добре — чотирнадцятирічна дівчинка.
— Червоноока? Із крокодилячими зубами?
— Нормальна чотирнадцятирічна дівчинка. От тільки…
— Ну?
— Фізично.
— Не мала баба клопоту. А психічно? Щодня на сніданок відерце
крові? Дівоче стегенце?
— Ні. Психічно…Як би то сказати…Думаю, що десь на рівні, я знаю,
трирічної-чотирирічної дитини. Довгий час буде вимагати дбайливого
догляду.
— Зрозуміло. Майстре?
— Слухаю.
— Чи то може до неї повернутися? Пізніше?
Відьмак мовчав.
— Ага, — сказав король. — Може. І що тоді?
— Якщо вона після довгої, кількаденної непритомності помре, тре-
ба спалити тіло. І швидко.
Фольтест насупився.
— Утім, я не думаю, — додав Ґеральт, — що до того дійде. Для пев-
ності, пане, дам вам кілька вказівок, як зменшити небезпеку.
— Уже зараз? Не ранувато, майстре? А якщо…