17 / 40
17
Фольтест завагався.
— Зі стриґами?
Ґеральт підняв голову, зазирнув королю в очі.
— Також.
Фольтест відвів погляд.
— Велераде!
— Слухаю, милостивий пане!
— Ти ознайомив його з подробицями?
— Так, милостивий пане. Він стверджує, що принцесу можна від
чарувати.
— Це я знаю здавна. У який спосіб, мосьпане відьмаче? Ах, вірно,
як же я забув. Кодекс. Добре. Тільки одне невеличке зауваження. Було
вже тут у мене кілька відьмаків. Велерад, ти йому говорив? Добре.
Тому я знаю, що спеціальністю вашою є, скоріше, убивство, а не знят-
тя проклять. Але про це і не йдеться. Якщо хоча б волосина упаде
з голови моєї доньки — ти свою покладеш на плаху. Пам’ятай. Остріте,
і ви, пане Сеґеліне, зостаньтеся, дайте йому стільки інформації, скіль-
ки потребуватиме. Вони завжди чимало розпитують, ті відьмаки. На-
годуйте його, та нехай живе у палаці. І не лазить по корчмах.
Король устав, свиснув псам і рушив до дверей, розкидаючи солому,
яка вкривала підлогу. У дверях він повернувся.
— Якщо тобі все вдасться, відьмаче, нагорода твоя. Може, ще до-
кину щось, якщо добре справишся. Звичайно, балачки поспільства
населення про одруження з принцесою — не мають і слова правди.
Ти ж не думаєш, що я віддам доньку за першого-ліпшого приблуду?
— Ні, пане. Не думаю.
— Добре. Це доводить, що ти розумний.
Фольтест вийшов, причинивши за собою двері. Велерад і вельможа,
які до того часу стояли, одразу ж розсілися за столом. Бургомістр допив
наполовину повний келих короля, заглянув до джбана, вилаявся.
Остріт, який зайняв місце Фольтеста, дивився на відьмака спідлоба,
погладжуючи різьблені поруччя. Сеґелін, бородань, кивнув Ґеральту.
— Сідайте, мосьпане відьмаче, сідайте. Зараз вечерю подадуть.
Про що ви хотіли б побалакати? Бургомістр Велерад, ймовірно, вже
все вам сказав. Я його знаю і відаю, що сказав він, радше, забагато,
аніж замало.