23 / 40
23
вберегти себе від загрози. А якщо на совісті потвори є жертви, то
з’являється ще й мотив помсти.
Король підвівся, зробив кілька кроків по кімнаті, затримався перед
мечем відьмака, що висів на стіні.
— Цим? — запитав він, не дивлячись на Ґеральта.
— Ні. Той — на людей.
— Я чув. Знаєш що, Ґеральте? Я піду з тобою до крипти.
— Виключено.
Фольтест повернувся, очі його заблищали.
— Чи ти знаєш, чаклуне, що я її не бачив? Ані після народження,
ані… потім. Я боявся. Можу її вже ніколи не побачити, вірно? Я маю
право хоча б подивитися, як ти станеш її убивати.
— Повторюю: виключено. Це певна смерть. Для мене теж. Якщо
я послаблю увагу, волю… Ні, королю.
Фольтест відвернувся, рушив до дверей. Ґеральту якусь мить зда-
валося, що він вийде без слова, без прощального жесту, але король
зупинився, глянув на нього.
— Ти викликаєш довіру, — сказав. — Хоч я і знаю, який ти крутій.
Розповіли мені, що сталося у корчмі. Я впевнений, що ти забив отих
опришків виключно для розголосу, щоби вразити людей, мене. Мені
зрозуміло, що ти міг угамувати їх без убивства. Боюся, я ніколи не ді-
знаюся, чи ти йдеш рятувати мою доньку, чи вбивати її. Але я на те
погоджуюся. Мушу погодитися. Знаєш, чому?
Ґеральт не відповів.
— Бо я вважаю, — сказав король, — що вона страждає. Правда?
Відьмак втупив у короля пронизливий погляд. Не погодився, не
кивнув, не зробив ані найменшого поруху, але Фольтест знав. Знав
відповідь.
V
Ґеральт востаннє визирнув у вікно замку. Швидко сутеніло. За озером
ледь миготіли вогні Визіма. Навколо замку був пустир — смуга нічийної
землі, якою місто за шість років відгородилося від небезпечного місця,
не залишивши там нічого, окрім руїн, згнилих стовпів, балок та щерба-
того частоколу, що їх, мабуть, невигідно було розбирати та виносити.