24 / 40
24
Якнайдалі, на протилежний бік маєтності, переніс свою резиденцію
і сам король — груба вежа його нового палацу чорніла на тлі неба, а те
потроху насичувалося темною синявою.
Відьмак повернувся до запорошеного столу, за яким в одній із
порожніх, обдертих кімнат він готувався: неспішно, спокійно, ретельно.
Знав: часу має чимало — стриґа не залишить крипту до опівночі.
На столі перед ним стояла невеличка кута скринька. Відчинив її.
Усередині щільно, у вистелених сухою травою вічках, стояли флакони
темного скла. Відьмак вийняв три.
З підлоги підняв довгий пакунок, ретельно загорнутий у смушок і опе-
резаний ремінцем. Розгорнув його, вийняв меча з оздобленим руків’ям,
у чорних лискучих піхвах, укритих низками рунічних знаків та символів.
Оголив лезо, те зблиснуло дзеркально. Клинок був з чистого срібла.
Ґеральт прошепотів формулу, випив одне за одним те, що містило-
ся у двох флаконах, за кожним разом кладучи ліву долоню на руків’я
меча. Потім щільно загорнувся у свій чорний плащ і усівся. На підлогу.
У кімнаті не було навіть стільця. Зрештою, як і в усьому замку.
Він сидів нерухомо, із заплющеними очима. Подих його, спочатку
рівний, раптом зробився прискореним, хрипким, неспокійним. А потім
зупинився. Суміш, яка допомагала відьмакові отримати повний кон-
троль над усіма органами тіла, складалася переважно з чемериці,
блекоти, глоду та молочаю. Інші її компоненти не мали назв у жодній
з людських мов. Для особи, яка не була, як Ґеральт, призвичаєна до
суміші з дитинства, та виявилася б смертельною отрутою.
Відьмак різко повернув голову. Слух його, тепер надмірно загост-
рений, із легкістю виловив у тиші шелест кроків по зарослому кропи-
вою подвір’ю. Це не могла бути стриґа. Було ще занадто світло. Ґеральт
закинув меча на спину, сховав клунок у попелі у зруйнованому комині
й тихо, мов нетопир, збіг сходами.
На подвір’ї було ще настільки світло, аби чоловік, який наближався,
зміг побачити обличчя відьмака. Чоловік — був то Остріт — різко від-
сахнувся, гримаса відрази та страху мимоволі викривила його уста.
Відьмак посміхнувся криво — знав, як виглядає. Якщо випити суміш
беладони, аконіту та очанки, обличчя стає крейдяним, а зіниці розши-
рюються на всю райдужку. Але мікстура дозволяла бачити і в найглиб-
шій темряві, а відьмаку того й треба було.