18 / 40
18
Під буботіння Берара думки Стівена кудись помчали.
Було щось величне у тому, як мадам Азер обірвала потік
абсурду цього чоловіка. І, хоча він був типовим задава-
кою з маленького міста, вочевидь, звик до того, що все
має йти так, як йому заманеться.
—Я отримав справжнє задоволення від вечорів у кон-
цертному залі, — скромно зауважив Азер. — Але не пе-
вен, що у зв’язку з цим можу називати себе меломаном.
Я просто…
—Нісенітниці. Музика —це найдемократичніша фор-
ма мистецтва. Не потрібні гроші, щоб купувати її. Не
потрібна освіта, щоб вивчати її. Все, що необхідно, — це
пара ось таких, — Берар вхопився за свої великі рожеві
вуха, — вух. Це дар Божий, отриманий від народження.
Не соромтеся своїх уподобань, Азере. Зламайте вашу не-
справжню сором’язливість — вона приводить лише до
перемоги недостойного смаку.
Берар відкинувся на спинку стільця і кинув оком у тепер
відчинене вікно. Здавалось, що протяг заважав йому насо-
лоджуватися сентенцією, авторство якої він собі приписав.
— Але вибачте мені, Рене, що я вас перебив.
Азер був зайнятий своєю чорною вересовою трубкою,
куди він якраз забивав пальцями тютюн, гучно переві-
ряючи тягу. Покінчивши з підготовкою трубки, він із
задоволенням чиркнув сірником— і його лиса голова на
мить сховалась у синюватих кільцях диму. Тиша, котра
запанувала, перш ніж Азер відповів своєму другові, до-
зволила їм почути пташиний спів у саду.
—Патріотичні пісні, — відповів Азер зрештою. — Ду-
же їх люблю. Коли грає оркестр і тисяча голосів співають
Марсельєзу — як співала армія, коли відправлялась на
битву з Пруссією. О, що то був за день, напевне!