19 / 36
20
«пресни». Вони повернули на північ і йшли понад берегом.
Піддаючись руху хвиль, човен хилився то в бік суходолу,
то в бік відкритого моря.
Ґіль узяв бінокль, але подивився не на берег, а на високі
будинки, на яких уже оживали нічні неонові знаки.
— Що я вам скажу, — мовив Ґіль. — У цих краях «важ-
кого березня» не було.
Чон До й офіцер Со перезирнулися.
Офіцер Со звернувся до Ґіля:
— Повтори йому, як буде «Як справи?».
— Оґенкі дес ка
, — сказав Ґіль.
— Оґенкі дес ка
,
—
повторив Чон До. —
Оґенкі дес ка.
— Говори так, як казав би: «Як твої справи, співвітчиз-
нику?»
Оґенкі дес ка
, — зауважив офіцер Со. — А не так
ото: «Як справи? Я тебе зараз на хрін спишу з берега».
— А що це означає — «спишу з берега»? — поцікавив-
ся Чон До.
— Колись ми так це називали. —Со скривив губи в якійсь
несправжній посмішці. — Просто скажи це як слід.
Чон До спитав:
— А чому Ґіля не послати? Він же по-японськи говорить.
Офіцер Со знову втупився у хвилі.
— Ти знаєш, навіщо ти тут.
— А навіщо? — уточнив Ґіль.
— Бо він уміє битися в темряві, — відповів офіцер Со.
Ґіль розвернувся до Чон До.
— Тобто це твоя робота, твоя кар’єра? — спитав він.
— Я керую командою нападу, — пояснив Чон До. — Ми
здебільшого бігаємо в темряві, але так, і б’ємося теж.
Ґіль сказав:
— А я думав, це в мене робота фігова.
— А яка в тебе? — поцікавився Чон До.
— Перед мовними курсами яка була? Наземні міни.